Законопроект про цензуру нардепів з БПП повністю відтворює статтю з Кримінального кодексу РФ, — експерт

Експерт-кримінолог Анна Маляр вважає, що законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп» є погрозою як медіа, так і всім людям, які публічно щось висловлюють.

У Верховній Раді виникла чергова ідея криміналізації наклепу. Цього разу ініціаторами стали народні депутати від «Блоку Петра Порошенка» Микола Паламарчук, Артур Палатний та Олег Велікін, які 20 листопада зареєстрували законопроект № 9306 «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за наклеп».

Вони пропонують карати за наклеп штрафами, виправними роботами або обмеженням волі до двох років, а у випадку, якщо інформація поширюється «шляхом публічного демонстрування у творах, в засобах масової інформації або в мережі інтернет», – до п’яти років обмеження волі. Максимальне покарання – до трьох років позбавлення волі на – передбачене за наклепницьке обвинувачення у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину.

21 листопада законопроект направлений на розгляд Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. Цього ж дня Коаліція «За вільний Інтернет» розкритикувала ініціативу депутатів та закликала їх відкликати документ і «не порушувати міжнародних зобов’язань України у сфері прав людини». На думку Коаліції, подібні законопроекти, слугують виключно засобом тиску на журналістів і медіа та можуть створити серйозний «охолоджувальний ефект» для висвітлення корупції, владних зловживань та інших критичних публікацій на суспільно значущі теми, на чому неодноразово наголошували Комітет ООН з прав людини, Рада Європи та ОБСЄ.


 

ЗМІ попросили експерта-кримінолога Анну Маляр дати оцінку ініціативі депутатів.

– Як ви оцінюєте законопроект про криміналізацію наклепу?

– Критеріям криміналізації будь-якого діяння мусить бути суспільна небезпечність цього діяння. Я вважаю, що суспільна небезпечність наклепу не є настільки високою, щоб він ставав злочином. Якщо ми говоримо про моральну шкоду, яка завдається особі та її діловій репутації, то в Україні встановлена цивільно-правова відповідальність. Тобто особа, якій чиєсь висловлювання завдало моральної шкоди або зашкодило репутації, може позиватись до суду та змусити через суд особу, яка цю інформацію поширила, заперечити її, вибачитися і навіть сплатити грошову компенсацію. Тому я вважаю, що навантажувати кримінальне законодавство цим не варто.

По-друге, це буде серйозним ударом по свободі слова. І формулювання, яке пропонується в цьому законопроекті, настільки недосконале, що суб’єктом відповідальності стане не лише особа, яка безпосередньо поширила цей наклеп, а й люди, які, приміром, у соцмережах зробили перепост цієї інформації.

Крім того, якщо ми говоримо про кримінальну відповідальність, необхідно відділити висловлювання, які є образливим, оціночним судженням, від дійсного наклепу. Більшість людей, які не є юристами, вважають, що публічне твердження «Іванов є крадієм» може бути наклепом. Але наклепом це буде в тому випадку, коли автор цього висловлювання достеменно знає, що Іванов не крадій. Але ж, насправді, автор цього висловлювання може щиро вірити, що Іванов крадій, і тоді це не буде наклепом, навіть якщо це не відповідає дійсності.

Тому бажання авторів законопроекту затулити рота журналістам у такий спосіб не буде реалізовано. Про це свідчить судова практика інших країн. Приміром, у РФ, де режим Путіна запровадив кримінальну відповідальність за наклеп у 2012 році, переважна більшість судових проваджень завершується виправдувальним вироком. У суді дуже складно довести, що це дійсно був наклеп, а не оціночне судження або просто думка цієї людини.

Більше того, якщо ми подивимося текст статті 128.1 Кримінального кодексу Російської Федерації, то побачимо, що законопроект № 9306 слово в слово відтворює частини 1, 2 та 5 цієї статті. Єдине, що українські законотворці жорстокіші за російських, і санкції вони пропонують більш суворі. Наші перестаралися.

Ще один важливий момент. Якщо ми говоримо про звинувачення особи у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, то Кримінальний кодекс України містить відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Це 383-тя стаття, за якою людина, яка неправдиво повідомила суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину, буде нести відповідальність. Тобто наш Кримінальний кодекс дуже грамотно підходить до цього питання. І якщо людина просто висловлює власне припущення або підозру в інтернеті, в статті, в сюжеті (де вона має право висловлювати це), то за українським законодавством вона не несе кримінальної відповідальності. А от якщо вона повідомляє про це в правоохоронні органі чи суд, тоді вона несе відповідальність. Це правильне розмежування з точи зору дотримання принципу свободи слова, права людини на вільне висловлювання, погляди, власну думку.

– Наскільки часто виникають ініціативи криміналізації наклепу?

– Постійно. У старому Кримінальному кодексі, який змінили у 2001 році (до цього у нас був радянський), був наклеп і образа. Власне, це інструмент влади, який затуляє рота не лише журналістам, а й усім активним громадянам. І в новому кодексі регулярно з’являються ініціативи депутатів. І за Януковича це було, і зараз… Запровадження кримінальної відповідальності за наклеп є ознакою слабкості владних інститутів. Адже в нас є інструментарій протидії наклепу – цивільна відповідальність.

– Її достатньо?

– Достатньо. Якщо людина повідомила неправдиву інформацію, то за рішенням суду вона буде зобов’язана її публічно спростувати і відшкодувати шкоду. Що стосується телебачення, то в нас є Нацрада (орган нагляду і контролю за дотриманням мовниками законодавства. – ДМ).

– Як законопроект може вплинути на журналістську діяльність?

– Це величезна ілюзія й помилка людей, які тимчасово мають владні повноваження, – що вони можуть закрити рот журналістам, що вони можуть їх примусити щось говорити або не говорити. Спілкуватися з пресою треба інакше, поважати, бо це четверта влада.

Ще одна ілюзія – що свободу слова в Україні після 2014 року можна стримати якимись кримінально-правовими механізмами. Ці механізми переоцінювати не варто, тому що після Революції Гідності почуття, стан гідності в суспільстві докорінно змінився. А влада чомусь діє старими методами. Думаю, що на бік преси пристане багато активних притомних людей, які теж хочуть і мають право активно висловлюватися, щось припускати, мати інформацію з конфіденційних джерел… Тому цей законопроект не просто завуальована погроза пресі. Я розцінюю це як завуальовану погрозу всім людям, які публічно щось висловлюють.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *